Професійне вигорання педагога
Результати досліджень вітчизняних науковців в професіях системи «людина -людина» свідчать, що ознаки синдрому вигорання мають :
• 80% лікарів;
• 65 % педагогів;
• 85% соціальних працівників,
• 60% працівників органів внутрішніх справ.
Специфіка роботи людей даних професій відрізняється тим, що в них присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і необхідністю міжособистісного спілкування. Це вимагає від фахівців значного внеску до встановлення довірливих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.
Професійне вигорання — це стан виснаження особистості, спричинений надмірними завданнями, що ставить природне чи професійне середовище та який характеризується зневірою у власній професійності, фізичною й емоційною втомою, почуттям нереалізованості.
На думку психологів, типовий комплекс вигорання складається з таких проявів, як стомлюваність, головний біль, знижений імунітет, дратівливість, зміна поведінки, а також відчуття постійної нудьги й утрати бажань.
Професійне вигорання містить чотири типи проявів:
- Фізичні прояви — домінує почуття стомлюваності, мають місце ігнорування фізичної активності, порушення сну, втрата апетиту й ваги, зниження сексуальних бажань, часті захворювання без явних причин, можливе зловживання алкоголем, ліками, палінням.
- Емоційні прояви — виникають труднощі в розслабленні, спостерігається постійне почуття нудьги, поганий настрій, відчувається присутність негативних думок, з'являються тривалі образи (постійне почуття самотності або ізоляції, пустоти, страхи), які повторюються.
- Родинні й суспільні прояви — знижене зацікавлення членами родини, роздратування або прояви злості на членів родини, проведення більшої частини часу поза межами дому, протидія спільному відпочинку, надмірне зацікавлення телебаченням як способом утечі від проблем.
- Прояви, пов'язані з роботою — втрата натхнення; відчуття, що завжди бракує часу на щось; боязнь перед щоденним виходом на роботу; зростаюче почуття некомпетентності; наростаюче незадоволення роботою; постійна злість і бажання образити працівників, колег; потреба часто дивитися на годинник; труднощі у вираженні довіри; нездатність приймати рішення.
Симптоми професійного вигорання:
- робота витісняє все інше («береться» додому і на вихідні, посідає головні теми розмов);
- колишня енергійність зміняється почуттям втоми, апатії, розчарування;
- розлади сну, нав’язливі думки, які стосуються роботи, прокручування подумки моментів, в які можна було б інакше вчинити-сказати;
- зниження уважності, збільшення кількості помилок, сповільнення темпів роботи, зниження продуктивності;
- спалахи агресивності, цинічності, байдужості стосовно колег, клієнтів, часто – родини;
- зниження настрою, почуття провини за реальні чи уявні помилки;
- поява хворобливих проявів (починаючи від частих ОРЗ, закінчуючи появою гіпертонії і проблем із серцем);
- небажання виконувати свої обов’язки.
Ознаками емоційного виснаження є такі відчуття:
- на закінчення робочого дня людина почуває себе використаною;
- виникає почуття емоційної вичерпаності;
- устаючи зранку, людина почуває себе вже втомленою, знаючи, що попереду—робочий день;
- дуже виснажує щоденна праця з людьми;
- у людини складається враження, що вона занадто багато працює;
- їй здається, що вона вже досягла межі своєї мудрості.
- байдужість до людей, з якими вона співпрацює;
- не здатна успішно розв'язати проблеми;
- не має відчуття, що робота позитивно впливає на життя;
- не має відчуття наявності в собі великого запасу енергії;
- не може розслабитися;
- не має відчуття задоволення від співпраці зі своїми колегами;
- не має відчуття досягнення значних успіхів;
Причини професійного вигорання:
- великий обсяг роботи, надмірна кількість обов'язків;
- над-контроль, над відповідальність;
- відсутність результату або оцінки своєї праці;
- низька оплата праці;
- відчуття наближення старості, «криза віку»;
- помилка при виборі роботи, розчарування;
- інертне середовище;
- невміння бачити альтернативу;
- обмеження кола діяльності;
- домашні клопоти;
- невміння «виходити з ролі вчителя»;
- необ'єктивна самооцінка;
- страх перед критикою;
- брак якості підвищення кваліфікації;
- присвоєння перемог працівника іншими людьми тощо.
Вправа “Концентрація на рахунку”.
Подумки повільно рахуйте від 1 до 10 і зосередьтеся на повільному рахунку. Якщо в якийсь момент думки почнуть розсіюватися, і ви не зможете зосередитись на рахунку, почніть рахувати спочатку. Повторюйте рахунок протягом декількох хвилин.
Вправа “Напруження – розслаблення”.
Встаньте прямо і зосередьте увагу на правій руці, напружуючи її як можна сильніше, до межі. Через декілька секунд скиньте напруження, розслабте руку. Аналогічну процедуру зробіть по черзі з лівою рукою, правою та лівою ногами, попереком, шиєю.
Дихальні вправи
Найпростіша вправа, яку можна використати будь-де і будь-коли – «тричі по три»: на 1,2,3 робимо вдих; 1,2,3 – затримка дихання; 1,2,3 – видих.
